З досвіду роботи

З досвіду роботи

Тема досвіду: Формування творчої особистості молодших школярів шляхом впровадження технології  «ситуації успіху»

Актуальність досвіду зумовлюється концептуальними положеннями та державними вимогами реформування освіти в Україні, спрямованими на становлення особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань. Постійно зростаючі вимоги до змісту й організації навчання та виховання потребують упровадження ефективних педагогічних підходів. Створення  ситуації  успіху  в  навчальній  діяльності   школярів – це  проблема, до  якої  все  частіше  звертається  сучасна  педагогічна  наука. Ця  проблема  зацікавила  і  мене. Однією  з  важливих  цілей  навчання  є  розвиток  особистості  кожної  дитини. А  це  можливо, якщо  навчання  і  виховання  сприятиме  розвитку  дитини,  приноситиме  їй  радість  пізнання, викликатиме  у  неї  інтерес  до  навчання.  

Актуальність  педагогічної  технології  «Створення  ситуації  успіху»  полягає  в  тому, що  її  використання  сприяє:

·       підвищенню  результативності;

·       зростанню  продуктивності  уроку;

·       розкриттю  творчих  здібностей;

·        стимулюванню  до  самовдосконалення;

·       усвідомленню   впевненості  майбутнього  фахівця  у  професійній  компетентності;

·       внутрішньому  задоволенню   навчальною  діяльністю.

Я вчитель початкових класів, класовод четвертого класу Помічнянської ЗШ І-ІІІ ст. №1імені Героя України Березняка Є.С.

З чого розпочинаю свій робочий день? Звичайно, з настанов, з питань і відповідей. Щоб крокувати разом з дітьми упевненим кроком, я прагну в собі розвивати доброту, творчість, мудрість, оптимізм, терпіння. Мені потрібно зрозуміти учнів, навчитися жити їхнім життям, і звичайно ж, завжди пам'ятати мудрі слова Ш. Амоношвілі.

• Особистість виховується Особистістю.
• Шляхетна людина виховується Шляхетною людиною.
• Любов виховується Любов 'ю.
• Доброта виховується Добротою.
• Серце виховується Серцем.

Без любові до дітей це зробити неможливо, їх потрібно любити такими, які вони є. Думаю, що як тільки ми перестанемо робити з них відмінників і супервундеркіндів, а почнемо виховувати шляхетних людей з добрими серцями, світ зміниться на краще, і заповниться духовна і моральна порожнеча.

Життєвоважливі компоненти приємної атмосфери в класі – це взаємодія вчителя-учня, учня-вчителя й бажання поділитися своїми радощами успіху.

Знання завжди були одним із джерел поступу особистості. Справжній учитель, який сам переживає радість пізнання нового, завжди прагне розділити її з учнями, створити будь-якій дитині «ситуацію успіху», що дозволяє і йому відчути цю саму радість пізнання.

У своїй педагогічній діяльності А.С. Макаренко розробляв ідею «завтрашньої радості», а В. О. Сухомлинський розвивав ситуацію успіху у створеній ним «Школі радості». Результати діяльності цих педагогів підвели мене до усвідомлення того, що навчально-виховний процес у сучасній школі має бути націлений саме на те, щоб викликати у дітей почуття радості, які забезпечать успіх у навчанні.

Розвиток особистості дитини стає основним завданням школи. Тому постає питання про пошук таких форм і методів організації навчально-виховного процесу школярів, які б найбільшою мірою забезпечували цей розвиток через досягнення кожною особистістю власного успіху, віри в свої сили.

Доброзичлива творча взаємодія вчителя та учня, діалог двох рівних партнерів, відсутність страху, розкутість, радість спілкування, право на власну думку, допомога в саморозвитку, підтримка - ось далеко не повний перелік якостей навчального процесу, який я прагну будувати на основі співпраці вчителя та учнів. Свою навчально-виховну роботу я будую так, щоб центром освітнього процесу була особистість учня: особистість у минулому — особистість тепер — особистість у майбутньому.

Сутністю прийомів «ситуації успіху» є моє прагнення активізувати учнів нехай на маленьке, але власне відкриття відомих уже науці фактів. Для мене головне ж створити умови, за яких дитина, виконуючи навчальне завдання, неочікувано для себе доходить висновку, що розкриває всю красу процесу пізнання. Я піклуюся про те, щоб навчально-виховний процес містив у собі ситуацію успіху. І це стосується діяльності як індивідуальної, так і групової роботи учнів.

У процесі моєї педагогічної діяльності з'явилося переконання: якщо не бажаємо «зламати» дитину в період формування її особистості, маємо мету допомогти в розвитку, оберігаючи її природну індивідуальність, то ні в якому разі не можна позбавляти дитину сьогоднішньої радості і чекання завтрашньої радості, віри у свої можливості, сподівання на позитивні перспективи у майбутньому.

В основі створення «ситуації успіху» лежить особистісно-орієнтований підхід  до процесу навчання та виховання, духовне вдосконалення внутрішнього світу. Ситуація успіху досягається тоді, коли дитина сама визначає цей результат як успіх.

Головна моя мета – створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість у його досягненні, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили. Звичайно, досягти мети і поставленого перед собою завдання шляхом використання лише традиційних форм та методів організації навчально-виховного процесу неможливо. Хоча основною формою організації навчального процесу в школах усіх типів був і залишається урок, я прагну створити такі уроки, які

створені для дітей і разом з ними. Вирішенню цієї проблеми є впровадження у навчально-виховний процес активних методів навчання, серед яких провідну роль відіграють навчальні ігри. В.Сухомлинський писав: «У грі немає людей серйозніших, ніж малі діти». Гра супроводжує людину протягом всього життя. Навіть стаючи дорослими, опиняючись у певних життєвих ситуаціях, ми приміряємо на себе ту чи іншу роль. А для малої дитини гра - це основний вид діяльності, засіб пізнання навколишнього світу. «У дитячому віці гра - це норма, і дитина повинна завжди гратися, навіть коли робить серйозну справу», - зазначав А. С.Макаренко.

Психологи стверджують, що гра є одночасно засобом самовдосконалення, самооновлення, до того ж, стимулятором доброго настрою. Відтак гра - інструмент створення ситуації успіху.

Розпочинаючи заняття з першокласниками, я прийшла до висновку, що нічого не впливає так на відчуття власного успіху, як можливість кожної дитини взяти участь у грі і проявити свою особистість. Для цих занять я

підготовлювала уроки, де діти мали можливість зустрітися з героями відомих казок, висловити власні оцінні судження щодо їхньої поведінки й взяти участь у грі, а вираження власного успіху відбувалося тоді, коли, підводячи підсумок заняття, діти моделювали свій настрій малюнками. Так і в другому класі продовжувала вчити дітей щодня підводити підсумок своєї роботи. Учні обмінюються зошитами, коментують свої здобутки, радіють власним успіхам і успіхам друзів. Влаштовуючи виставку учнівських робіт, туди потрапляють зошити дітей, які бажають їх показати. Цим дитина створює власний успіх, прагне до самовираження, до відчуття своєї значущості в навколишньому середовищі, дає позитивний приклад для наслідування його іншими дітьми.

В. О. Сухомлинський особливу увагу звертав на виховання «відчуття до слова та його відтінків». Щоб дитина повірила у свої можливості, які є запо­рукою успіху, я використовую такі висловлювання: «Це дуже важливо, і в тебе неодмінно вийде... Саме ти і міг би зробити таку справу... Навіть якщо не вийде - нічого страшного. Ти це добре зробиш! Ось ця деталь (частина, елемент) вийшла дуже гарно! Дякую, твоя думка не зовсім правильна, але дає можливість для роздумів. Дякую, ви мені сьогодні допомогли. Сподіваюся, що наступного разу ти виконаєш роботу краще. Мені б дуже хотілося, щоб ти не забув про це... та ін..».

Я вважаю, що уроки читання посідають головне місце у навчанні школярів, оскільки читаючи, учні збагачують лексичний запас, вчаться бачити, відчувати красу, поринати у світ минулого і майбутнього,  переживати разом з героями, вчитися добра і засуджувати зло. Вчу дітей співчувати,  співпереживати, а отже, ті зернини доброти і милосердя, які я намагаюсь посіяти в їхніх душах, поступово проростуть…

Так, наприклад, на уроці читання ми граємо у гру-пропозицію «А якби…», коли діти продовжують казки, які вже відомі, вводячи нових героїв. Учням це дуже подобається, і, найголовніше, що всі діти беруть активну участь у таких іграх, і ніколи не знаєш, чим нова казка закінчиться.

Дуже часто учні вдома самостійно підбирають завдання для однокласників – загадки, кросворди, ребуси. А для тих, хто дав правильну відповідь, власноруч готують нагороди – малюнки, медалі, грамоти.

Ігри на уроках математики я використовую для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмислення, формування обчислювальних, графічних умінь і навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору. Вважаю, що використання ігрового прийому для пояснення мети уроку, який тісно пов’язаний з пізнавальними інтересами учнів, є дуже важливим. У процесі проведення уроків математики з елементами гри реалізуються ідеї співдружності, змагання, самоуправління, виховання відповідальності кожного за результати своєї праці, формується мотивація навчальної діяльності й інтерес до предмету. Наприклад, урок закріплення знань проводжу у вигляді  «Конкурсу юних математиків», або «Найрозумніші». Діти розуміють, що тут найважливіше – це команда. І, навіть, одна відповідь може принести команді перемогу. Діти дуже полюбляють розгадувати кросворди, складати математичні пазли, тощо.

У народній мудрості йдеться: «Хто думає, той і розум має». Тому часто ставлю перед своїми дітьми запитання: «Чому ти так думаєш?..», «Чому ти так вважаєш?..», «Ти впевнений?..» та інші.  Не скуплюсь на похвалу, помічаю найменші успіхи у навчанні:

«Молодець, ти вже навчився розв'язувати задачу на дві дії», «Минулого разу ти допустив шість помилок у завданні, а цього разу лише три». Дитині так потрібна моя підтримка! Цей успіх пробудить в дитині бажання вчитися, творчо розвиватися.

У моїй роботі навчальна гра не обмежується тільки уроками, яким я надаю велике значення, вона продовжується і в позакласній роботі. Проведення виховних заходів чи не найкраще допомагають у відчутті кожної особистості її значущості, створенні її особистого успіху.

Під час організації і проведення різних свят мої учні вибирають собі ролі. Готують костюми, допомагають один одному у вирішенні різних питань. Так, під час проведення виховного заходу «Славне свято всіх жінок» діти розучували танці,

гуморески, вірші, які вибирали самостійно відповідно до своїх вподобань.

Результатом такої роботи є власне задоволення учня, який  виражався у піднесеному настрої дитини, батьків, друзів, учителів.

Підбираючи теми позакласних заходів, прагну використовувати такі, в яких беруть участь не тільки діти,  а й батьки. На святі, присвяченому Дню захисника Вітчизни діти з великою гордістю допомагали своїм татам відповідати на різні цікаві запитання, а батьки брали участь у змаганнях зі своїми дітьми. Успіх кожного спрацював на успіх всіх учасників цього дійства.

Для створення ситуації успіху я залучаю батьків, родини дітей до шкільного та позашкільного життя класу. Батьки разом з дітьми є активними помічниками в підготовці до навчального року щодо облаштування класної кімнати; організації і проведення позакласних і позашкільних заходів.

Побачити в дитині особистість, що формується, допомогти їй розвинутися та розкритися духовно буває важко не тільки вчителю, а й батькам. Дитині потрібно створити психоемоційний комфорт не тільки у школі, а й удома.

Проводячи батьківські збори, розглядаємо ті питання, які хвилюють батьків, дітей і мене особисто як вчителя. Батьки не є пасивними слухачами, а беруть активну участь в диспутах «Перший місяць навчання: перемоги, недоліки, плани», «Батьки – головні вихователі», в анкетуванні «Чи знаєте ви свою дитину?» , «Ми і наші діти», в обговореннях «Як уникнути домашніх баталій або дисципліна без конфліктів», «Як ми виховуємо, коли ми виховуємо?».... Дуже часто збори проходять у ігровій формі. Батьки об’єднуються в групи для того, щоб знайти правильну відповідь на певне питання, обговорити типові ситуації. Також беруть активну участь у підготовці та проведенні позакласних заходів, у яких вони не завжди виступають глядачами, а часто  й повноправними учасниками.

Школа і сім'я. Це один довгий ланцюжок, який здатен побороти труднощі. Без батьківської допомоги я не в силі буду донести до сердець і розуму все те, що ми хочемо бачити у своїх дітях. Давайте будемо толерантними, взаємоввічливими, доброзичливими, терплячими, не байдужими до своїх дітей.

Підводячи підсумок своєї роботи, хочу зазначити, що надія на успіх живе в кожній людині. Але, на жаль, не кожна надія справджується, тому що успіх гарантований лише для тих, хто прикладає для його здійснення власні зусилля.